Нормы и система трудового права

Нормы и система трудового права

6. Система трудового права України

Система галузі права взагалі — це об’єктивно обумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права України становить структуру взаємозв’язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об’єднування в певні групи, створює певну систему правових норм.
Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми на практиці.
Трудове право України поділяється на дві частини: загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників.

Система трудового права України.

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. Трудове право не є винятком.

Систему права визначають через систему всіх чинних норм певної держави. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу — на окремі інститути. І, нарешті, остання ланка у цій структурі — це норма права.

Трудове право за своїм предметом є досить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають основу (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспільних відносин, що тісно пов’язані з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на кілька видів взаємозв’язаних між собою відносин — з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то законодавства про працю.

Традиційно у системі трудового права виділяють Загальну та Особливу частини.

Загальна частина охоплює норми, котрі містять найбільш принципові положення, що характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких належать норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом, норми, які встановлюють права і обов’язки суб’єктів трудового права.

Особлива частина трудового права об’єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.Найбільш повний вияв система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю (КЗпП) України. Однак наявність у Кодексі глави «Загальні положення» не можна сприймати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все із структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі. Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Нормы и система трудового права

Трудове право як сукупність правових норм має свою систему, яка найповніше відображена в КЗпП1. Структурно система галузі трудового права складається з двох частин: Загальної та Особливої (рис. 1.12).

Норми Загальної частини трудового права стосуються правового регулювання праці усіх працівників, а також порядку застосування всіх інших норм. У Загальній частині КЗпП визначається одне з принципових питань — регулювання трудових відносин (сфера дії трудового законодавства).

Трудове законодавство регулює трудові відносини всіх осіб, які уклали з роботодавцем трудовий договір незалежно від організаційно-правових форм і форм власності.

Загальна частина визначає загальні питання організації й застосування праці працівників попри галузеву належність, а також пред

Система — від грецької: ціле, складене з частин. Система трудового права — об’єднання правових норм в єдине упорядковане ціле з їх одночасним розподілом на відносно самостійні й водночас взаємопов’язані частини, на інститути та підінститути.

Рис. 1.12. Система галузі трудового права

мет трудового права, суб’єктивний склад учасників трудових відносин. До неї входять норми, що поширюються на всі суспільні відносини трудового права, норми, які визначають основні принципи й завдання правового регулювання праці, основні трудові права працівників, недійсність умов договорів про працю, особливості регулювання праці деяких категорій працівників, співвідношення законодавства України та міжнародних договорів у сфері праці.

Норми Особливої частини трудового права конкретизують положення Загальної частини. Вони регламентують окремі види суспільних відносин та їх елементи, об’єднуючись в інститути та підінститути1.

Професор В. М. Лебедєв виокремлює Спеціальну частину. Вона об’єднує інститути, що регулюють особливості праці в окремих галузях господарювання2.

Варто врахувати, що в КЗпП є в окремі глави зі спеціальними нормами щодо праці жінок (гл. XII КЗпП), праці молоді (гл. XIII КЗпП), щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням (гл. XIV КЗпП), які не є інститутами трудового права, конкретизують норми інституту. Для цих категорій працівників визначено особливості правового регулювання охорони їх праці, регулювання робочого часу і часу відпочинку тощо. Не є самостійним інститутом і правові норми, що регулюють нормування праці (гл. VI КЗпП), вони є інститутом оплати праці.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему трудового законодавства, систему навчальної дисципліни трудового права та систему науки трудового права (рис. 1.13).

Система трудового законодавства на відміну від системи трудового права, складається з правових норм і є сукупністю нормативно-правових актів про працю. Система трудового права проявляється у трудовому законодавстві, яке є джерелом трудового права. Система трудового права співвідноситься з системою трудового законодавства як зміст і форма.

Система науки та навчальної дисципліни своїм предметом має вивчення норм трудового права, правових зв’язків, проблем і тенденцій його розвитку. Система науки та система навчальної дисципліни «Трудове право» будується, в основному, по системі галузі трудового права, але з нею не співпадає.

Гриженко Е. М. Трудовое право: Учебник. — М.: ПБОЮЛ, 2001. — С. 17.

Див.: Лебедев В. М. Трудовое право: проблемы Общей части. — Томск, 1998. — С. 41.

Система науки трудового права — це теоретичні погляди, судження та висновки, які стосуються проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері організації та застосування праці. Наука трудового права вивчає норми права та нормативні акти, досліджує і оцінює систему норм трудового права та нормативні акти з точки зору соціальної справедливості, демократизму. Порівнюється система трудового права України та інших держав і міжнародно-правове регулювання праці. Наука трудового права виявляє проблеми, що мають значення як для галузі трудового права, так і для науки трудового права. У системі науки трудового права теж виділяється Загальна та Особлива частини. В Загальній частині розглядаються предмет, метод і система трудового права та інші питання. Особлива частина науки трудового права містить вчення щодо працевлаштування, трудового договору, міжнародно-правове регулювання праці та ін. Система науки трудового права та навчальної дисципліни значно ширша за систему галузі трудового права та систему трудового законодавства.

Навчальна дисципліна «Трудове право України» поділяється на три частини: Загальну, Особливу і Спеціальну.

До Загальної частини навчальної дисципліни входить вивчення предмета, методу та системи трудового права, джерел та основних принципів правового регулювання праці, а також правовий статус суб’єктів трудового права та видів правовідносин у сфері трудового права.

З навчальною метою до Загальної частини програми включені права трудових колективів і професійних спілок у сфері праці та соціально-партнерські угоди. Ці інститути трудового права мають важливе значення для вивчення усіх інститутів Особливої частини трудового права.

Спеціальна частина навчальної дисципліни «Трудове право України» охоплює також вивчення міжнародно-правового регулювання праці (зарубіжне трудове законодавство, порівняльне трудове право, міжнародне трудове право).

Система трудового права і система трудового законодавства

Для юридичних норм характерною є їх системність. Тобто вони діють не кожна сама собою, а переважно в комплексах, асоціаціях, у складі цілих правових інститутів і у більш широких підрозділах — галузях права. Система галузі права — це сукупність елементів, які певним чином зв’язані між собою та утворюють певну цілісність.

Системність — закономірна, неодмінна властивість об’єктивного права. її деформація, руйнування — аномалія, «хвороба» права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити очікуваному законодавцем соціальному результату. Соціальне призначення, соціальна сутність системи права — слугувати нормативною базою, підмурівком державного забезпечення певних суспільних відносин, цілеспрямованого впливу на них (Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994. — С. 94-96).

Структура будь-якого суспільного явища, у тому числі й галузі права, являє собою внутрішню будову, закономірну організацію змістовних компонентів системного цілого. Структура системи трудового права втілюється у внутрішній організації цієї галузі права, в єдності, узгодженості, розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями, в їх зв’язках та взаємодії. Елементом системи права виступає норма права, яка регулює будь-яку одну сторону суспільних відносин. Для правової регламентації відносин у цілому необхідна взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, норм-принципів, норм-дефініцій).

Норми права об’єднуються в інститут права, який становить відособлену групу юридичних норм, які регулюють суспільні відносини певного виду.

Система трудового права є сукупністю об’єктивно пов’язаних правових інститутів і норм, які розподіляються у певній структурованій послідовності та у відповідності до специфіки суспільних відносин, що ними регулюються.

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається із Загальної та Особливої частин, хоча між авторами немає єдності з приводу належності окремих правових інститутів до Загальної або Особливої частини.

Є й інші думки. Так, П.Д. Пилипенко вважає, що поділ трудового права на Загальну і Особливу частини має штучний характер (див.: Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. — Л.: В-во Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. — С. 22).

Розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріально розвинутих державах свідчить про новий підхід до системи трудового права. Він набув практичного застосування, зокрема у Трудовому кодексі Угорщини (1992 р.), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і положення трудового законодавства розвинутих країн Заходу, передусім ФРН, і становить собою європейський тип трудового права, для якого характерним є одночасне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудових колективів, встановлення численних обмежень господарської влади (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення; колективні трудові відносини; індивідуальні трудові відносини, трудові спори; заключні та перехідні положення.

І.Я. Кисельов на підставі аналізу досвіду зарубіжних країн у регулювання трудових відносин визначає структуру сучасного трудового права як таку, що складається із загальних положень; індивідуального трудового права; колективного трудового права; процесуального трудового права; колізійного трудового права.

Ці ідеї відповідають і реальному розвиткові трудових відносин в Україні, а також тенденції до уніфікації моделей правового регулювання на міжнародному рівні, зокрема європейському.

Під час обговорення концепції проекту нового Трудового кодексу України українські вчені-трудовики мали нагоду ознайомитися з думкою зарубіжних колег щодо системи трудового права, представленою у доповіді польського професора, доктора юридичних наук Марії Матей-Тирович, яка детально виклала позицію щодо розмежування індивідуального і колективного трудового права як «загальновизнаного і глибоко вкоріненого». М. Матей-Тирович зазначила, що підставою для такого розмежування є відмінність прав та інтересів, що потребують захисту: індивідуальні права та інтереси працюючих утворюють основу індивідуального трудового права, а предметом колективного трудового права є колективні трудові відносини, змістом яких виступають колективні права та інтереси працівників і роботодавців. При цьому автор навела широкий перелік робіт науковців країн Західної Європи, які підтримують цю позицію.

Нині в Польщі відбувається рекодифікація трудового законодавства, що ґрунтується на концепції, згідно з якою між індивідуальними та колективними трудовими відносинами є тісний генетичний і функціональний зв’язок, оскільки без індивідуальних трудових відносин не можуть з’явитися колективні трудові відносини, а останні служать реалізації індивідуальних трудових відносин — і тому належать до спільної галузі трудового права, — проте відособленість предмета і принципів колективного трудового права є підставою для його регулювання в окремому законі, можливо, навіть, піднесеному до рангу «кодексу колективного права». Звертається увага на те, що таке інтегральне регулювання зробило б свій внесок у піднесення ваги цієї юридичної сфери, з огляду на важливу роль, яку відіграє колективне трудове право в політичному, економічному та суспільному житті. У зв’язку з такою концепцією готується Кодекс індивідуального трудового права, після ухвалення якого буде підготовлено кодекс або окремий закон колективного трудового права (див.: Zielinski Т. Pojecie і przedmiot zbiorowego prawa pracy; Gozdiewicz G. Podstawowe zasady zbiorowego prawa pracy // Zbiorowe prawo pracy w spolecznej gos pod arce rynkowej. — Torun, 2000; M. Sewerynski. Problemy rekodyfikacji prawa pracy // Prawo pracy a wyzwania XXI-go wieku. — Warsawa, 2002).

Норми трудового права, які регламентують колективні трудові відносини, зокрема щодо діяльності профспілок та їхнього правового статусу, щодо утворення та діяльності організацій роботодавців, щодо укладення колективних договорів та угод, проведення колективних переговорів, консультацій, розв’язання колективних трудових спорів — містяться в окремих законах КЗпП, підзаконних нормативно-правових актах. Такі норми містять визначення термінів і понять, завдання, цілі, принципи регулювання колективних трудових відносин, порядок утворення організацій, набуття ними представницьких повноважень, процедури арбітражно-третейського розгляду колективних трудових спорів. І хоча сьогодні формування колективного трудового законодавства ще не завершено, вважаємо, є підстави стверджувати, що в національному трудовому законодавстві утворюється відносно відособлена частина — колективне трудове право.

З урахуванням викладеної аргументації вважаємо, що структура трудового права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

Загальні положення містять норми, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність і диференціацію, суб’єктів трудового права, їхній правовий статус.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час; час відпочинку; охорона здоров’я працівників на виробництві; дисципліна праці; дисциплінарна відповідальність працівників; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфікації працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; індивідуальні трудові спори.

Колективне трудове право включає такі правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус організації роботодавців та їх об’єднань; колективний договір і колективні угоди; вирішення колективних трудових спорів.

Нині, на нашу думку, ще не має підстав вважати, що норми про розгляд індивідуальних і колективних трудових спорів об’єднуються в єдиний самостійний правовий інститут «процесуальне трудове право».

Не важко помітити, що правові інститути не завжди збігаються з видами трудових відносин, які становлять предмет трудового права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових відносин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин професійної орієнтації та професійного добору кадрів, яке проводиться роботодавцем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсторонення працівника від роботи. Водночас деякі відносини перебувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів.

Наведена структура трудового права викладена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона — динамічна, розвивається під впливом нових економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переважна більшість дослідників поділяють думку про те, що система права має об’єктивний характер, у зв’язку з чим її розвиток зумовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулювання тягне за собою зміни системи трудового законодавства.

Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового права, що містить правові норми, становить собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято більше ніж 30 років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася «старомодною», мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традиційному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут «Охорона праці», а в КЗпП йому відповідають три глави — «Охорона праці» (глава XI), «Праця жінок» (глава XII) і «Праця молоді» (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII «Оплата праці». Правовому інституту «Матеріальна відповідальність сторін трудового договору» не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріальну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпП (глава VII «Оплата праці», глава XI «Охорона праці», глава XV «Індивідуальні трудові спори»). Слід також врахувати, що відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я нині регулюється спеціальним актом — Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням» від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. — 1999. — N° 42. — С. 2080).

Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Трудового кодексу — нагальна потреба нинішнього стану суспільних відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.

Наука трудового права вивчає трудове право шляхом комплексної розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток науки трудового права зробили відомі російські вчені В.М. Догадов, Ф.М. Левіант, М.О. Александров, A.A. Абрамова, B.C. Андреев, Б.К. Бегічев, Л.Я. Гшцбург, К.П. Горшенін, B.B. Глазирін, К.Н. Гусов, СО. Іванов, С.С. Каринський, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, СП. Маврін, M.B. Молодцов, В.І. Нікітінський, Ю.П. Орловський, A.C. Пашерстник, O.C Пашков, A.B. П’ятаков, В.М. Скобєлкин, O.B. Смирнов, В.І. Смоляр-чук, І.О. Снігірьова, О.І. Ставцева, Л.А. Сироватська, В.М. Толкунова, К.П. Уржинський, A.A. Фатуев, О.С Хохрякова, О.І. Цепін, українські вчені — М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, ЯЛ. Безугла, B.C. Венедиктов, Г.С.Гончарова, О. Єрьоменко, М.І. Інший, П.І.Жигалкін, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, Р.І. Кондратьев, І.П. Лаврінчук, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, А.Р. Мацюк, О.І. Процевський, В.І. Прокопенко, СМ. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, Г.Л. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін.

Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки «зсередини», а й «зовні», тобто досліджує найближчі суспільні зв’язки, які забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаштування, що здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми власності; відносин щодо державного нагляду за додержанням трудового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встановлення зв’язків з правом соціального захисту та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзвичайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав людини в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об’єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо. Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом.

Система навчального курсу «Трудове право України» ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему, проблеми формування індивідуального і колективного трудового права. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпечення зайнятості Й працевлаштування, а також нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-правовий аналіз національного законодавства про працю із законодавством зарубіжних країн.

Система трудового права

  • Трудовое право
  • Предмет трудового права
  • Функции трудового права
  • Субъекты трудового права
  • Принципы трудового права

Система трудового права

Как и всякая отрасль права, трудовое право имеет свою систему норм, т. с. определенную их группировку, последовательность расположения в структуре отрасли.

Система отрасли трудового права — это и классификация его норм по предмету отрасли в однородные группы (институты и подынституты), а также последовательность их расположения внутри структуры отрасли.

Предметом и целью системы отрасли является построение самого здания трудового законодательства, создание логической структуры расположения внутри отрасли его норм.

Система отрасли трудового права делится на две части: общую и особенную.

В общую входят нормы, распространяющиеся на все общественные отношения трудового права, нормы, определяющие основные принципы и задачи правового регулирования, основные трудовые права и обязанности работников, недействительность условий договора, ухудшающих положение работников, разграничение компетенции РФ, ее субъектов и органов местного самоуправления по правовому регулированию труда. К общей части трудового права относятся нормы Конституции РФ — определяющие основные права граждан по вопросам труда, нормы общих положений раздела 1 ТК РФ и других российских законов по упомянутым вопросам.

Особенная часть строится по институтам отрасли (однородным группам правовых норм) и касается регулирования правоотношений в сфере труда.

Нередко структуру Кодекса соотносят со структурой отрасли, определяя отдельные разделы как институты права. Конечно, во многом они совпадают, но есть и некоторые отличия. Так, не представляют самостоятельных институтов нормы, выделенные в Кодексе в отдельные разделы, о рабочем времени (раздел 4), о времени отдыха (раздел 5), об оплате труда (раздел 6), о гарантиях и компенсациях (раздел 7), о дисциплине труда (раздел 8) и др.

Если исходить из понятия института права, под которыми принято понимать однородные группы норм, регулирующие определенные общественные отношения, то основные отношения, регулируемые трудовым правом России, обозначены в ст. 1 ТК РФ, из чего, по нашему мнению, следует вывод, что основные институты должны соответствовать перечню отношений, входящих в предмет трудового права. Остальные разделы Трудового кодекса РФ, как определенные группы норм, представляют собой лишь подынституты, которые не являются самостоятельными отношениями, а связаны с основными институтами трудового права. Так, разделы ТК РФ о рабочем времени, времени отдыха, дисциплине труда следует считать подынститутами трудового договора, определяющего регулирование базовых, трудовых отношений.

Необходимо различать систему отрасли трудового права, систему трудового законодательства, систему науки, учебного курса трудового права. Это взаимосвязанные, но различные понятия. Цели и предметы данных систем различны.

Система трудового законодательства — это совокупность связанных между собой особой иерархией и соподчиненностью нормативных актов, регулирующих отношения в сфере труда. По общему правилу строится система законодательства, на основе Кодекса (или иного кодифицированного нормативного акта, например Основ законодательства), который создает основу правовой регламентации отношений в определенной сфере общественной жизни.

Система науки трудового права имеет предмет, который выходит за рамки российского законодательства. Наука изучает как российское, так и зарубежное законодательство, историю развития норм. В предмет науки также входит развитие методов регулирования, источников, субъектов, системы правоотношений трудового права и перспективы развития.

Система учебной дисциплины «Трудовое право России» (учебный курс) — это понятие определяется государственным образовательным стандартом и теми дополнительными направлениями, которым предполагает обучить студента образовательное учреждение. Поэтому учебная дисциплина в обязательном порядке должна включать в себя изучение тех отношений, которые установлены стандартом и которые, как правило, во многом созвучны с категорией отрасли права. Изучаемая дисциплина также может включать в свою систему освоение дополнительных составляющих, например правовое регулирование служебно-трудовых отношений на государственной службе, зарубежное законодательство и др., по усмотрению образовательного учреждения и в соответствии с разработанными в нем программами.

Система трудового права изменяется и развивается. Изменения можно проиллюстрировать на следующих примерах.

Во-первых, в конце XX в. произошло отделение от трудового права норм новой отрасли — права социального обеспечения.

Во-вторых, процесс развития трудового права подтверждается формированием в ней новых институтов: занятости и трудоустройства, социального партнерства, подынститута — разрешения коллективных трудовых споров (так как в дореформенный период истории СССР коллективные споры отсутствовали, так же как и безработица) и т. д. Это произошло с принятием соответствующих законодательных актов.

В-третьих, развитие трудового права включает в себя изменения, произошедшие в отдельных институтах. Так, заметные изменения произошли в институте трудового договора (с принятием ТК РФ перечень оснований прекращения договора был значительно расширен). Изменилось регулирование разрешения трудовых споров: в этом институте изменилась подсудность рассмотрения индивидуальных трудовых споров, рассмотрение споров в КТС (комиссии по трудовым спорам) перестало являться обязательным этапом. В трудовом праве с 2006 г. появился новый институт обязательного социального страхования работников в случаях, предусмотренных федеральными законами.

Система российского трудового законодательства включает в себя законы и подзаконные акты, построенные в иерархическом порядке по юридической силе.

Но следует учесть, что если международными договорами, подписанными Российской Федерацией, установлены иные правила, чем предусмотренные законами РФ, то применяются правила международного договора (ст. 15 Конституции РФ).

К международно-правовым актам в сфере труда, прежде всего, относятся конвенции Международной организации труда (МОТ). На территории России действуют порядка 50 из них, хотя большая часть положений международных норм, регулирующих трудовые отношения, продублированы в российском законодательстве или трудовое законодательство РФ устанавливает более высокий уровень гарантий, чем это предусмотрено в международных нормах.

Трудовое право в системе юридических наук.

Роль предмета и метода в отграничении трудового права от смежных наук

Отечественное право можно анализировать как систему. Как и любая социальная система, она состоит из отдельных элементов — отраслей. В теории права различают профилирующие (традиционные) отрасли — государственное, административное, гражданское и уголовное право. Другие основные отрасли — административно- процессуальное, уголовно-процессуальное право, а также специальные отрасли, которые сформировались на базе профилирующих (традиционных), — трудовое, семейное, финансовое, земельное право. Наряду с этим в систему права включают комплексные, специализированные и интегрированные отрасли. Разграничение права на отрасли осуществляется посредством двух системообразующих факторов — предмета и метода правового регулирования.

Разделить любую систему на элементы можно только с учетом следующих правил: 1) между родом (системой) и суммой его видов (элементов) должно быть тождество; 2) все элементы системы должны быть дизъюнктивными, т. е. исключать друг друга; 3) для расчленения системы на элементы должно быть одно основание — системообразующий фактор. Поэтому выделение отрасли, в том числе трудового права, из системы отечественного права с нарушением указанных правил нельзя признать научно обоснованным.

Законодатель к предмету трудового права относит «трудовые отношения и иные непосредственно связанные с ними отношения» (ст. 1 ТК РФ), которые регулируются не только нормами трудового права. Так, организация труда и управление трудом, разрешение трудовых споров, трудовые отношения могут быть предметом других отраслей права (административного, гражданского процессуального и гражданского права).

Трудовые отношении обычно объявляются предметом трудового права, его центральным звеном. Однако аналогичные отношения регулируются и гражданским правом: договор подряда, выполнение научно-исследовательских, опытно-конструкторских и технологических работ, возмездное оказание услуг. В соответствии со ст. 780 Гражданского кодекса РФ (далее — ГК РФ) исполнитель обычно «обязан оказывать услуги лично», т. е. выполнять определенную работу по заданию заказчика. Трудовые отношения возникают у исполнителя и заказчика, выполняющего договор на научно-исследовательские, опытно-конструкторские и технологические работы (гл. 38 ГК РФ). «По договору полряда одна сторона (подрядчик) обязуется выполнить по заданию другой стороны (заказчика) определенную работу» (ст. 702 ГК РФ). Поэтому возникает проблема разграничения предметов трудового и гражданского права.

Нельзя согласиться с утверждением, что нормы трудового права регулируют все трудовые отношения, еще и потому, что правовому регулированию подвергаются только общественно значимые отношения в сфере договорного, наемного, подчиненного работодателю труда. Как показывает изучение практики, значительная часть трудовых отношений регулируется нормами общественных организаций, этическими нормами, обычаями и традициями, т. е. целым рядом иных (неправовых) социальных норм. В небольших творческих производственных коллективах именно эти нормы выходят на первый план в регулировании трудовых отношений.

Трудовые отношения не выполняют надлежащим образом роль системообразующего фактора при выделении трудового права из системы отечественного права. В литературе предлагается в таких случаях использовать еще и второй системообразующий фактор — метод правового регулирования. Цивилисты полагают, что в качестве метода гражданского права выступает юридическое равенство сторон. Однако эта черта присуща и трудовому праву, например при заключении трудового договора (гл. 11 ТК РФ). В соответствии со ст. 2 ТК РФ каждый свободно выбирает или свободно соглашается заниматься определенным видом труда, свободно распоряжается своими способностями к труду, выбирает профессию и род деятельности. Следовательно, при заключении трудового договора также имеет место равенство сторон. Принцип равенства сторон (субъектов трудового права) соблюдается и в правовом регулировании социального партнерства (разд. II части второй ТК РФ), а также при защите трудовых прав и свобод, рассмотрении и разрешении трудовых споров (часть пятая ТК РФ).

В науке трудового права под методом понимается сочетание императивного и диспозитивного регулирования социально-трудовых отношений. Такое сочетание в правовом регулировании труда осуществляется путем использования дозволений, предписаний и запретов. Это характерная черта не только трудового, но и в известной мере административного (запрет, предписание) и гражданского (дозволение) права. Следовательно, метод правового регулирования не может быть использован в качестве дополнительного критерия (основания) разграничения отраслей права, в частности гражданского и трудового. В судебной, законодательной и тем более производственной практике метод вообще не используется как дополнительный системообразующий фактор в российском праве. Научный анализ также свидетельствует о теоретической и практической ничтожности этого понятия.

Для отграничения трудового права от гражданского, так же как и от остальных отраслей, достаточно определить субъективный состав. Если в отношениях субъектами права выступают работник и работодатель, то эти общественные отношения составляют предмет трудового права.

Работник — это физическое лицо, которое по соглашению с работодателем лично выполняет определенную этим соглашением трудовую функцию (определенную работу) по поручению и под контролем работодателя, подчиняясь внутреннему трудовому распорядку организации, в которой устанавливаются правила поведения работника в процессе труда, в частности режим работы, время отдыха.

Следовательно, для разграничения трудовых отношений, гражданско-правовых и других в случае возникновения трудового спора достаточно сторонам соглашения ответить на следующие вопросы: 1) заключал ли субъект трудовой договор о работе в конкретной организации или у работодателя — физического лица; 2) поручалось ли субъекту выполнение определенной трудовой функции; 3) действовал ли трудящийся по поручению и под контролем работодателя; 4) при выполнении порученной ему работы подчинялся ли он правилам внутреннего трудового распорядка той организации, в которой он работал?

Простота и доступность субъектного фактора для выделения трудового права из системы отечественного права очевидны. При этом не возникает необходимости в использовании сложных, абстрактных конструкций предмета и метода. Хотя эти категории могут представлять определенный интерес для науки трудового права.

Еще в 60-х гг. прошлого века в юридической литературе велась дискуссия о месте норм по возмещению предприятием (учреждением) работнику материального ущерба, причиненного увечьем либо иным повреждением здоровья, связанным с работой. В. С. Андреев в 1976 г., используя субъектный критерий, доказал, что эти нормы относятся к трудовому, а не к гражданскому праву, поскольку они регулируют отношения, возникающие между субъектами трудового права.

Система и структура трудового права

Система трудового права как совокупность норм, регулирующих социально-трудовые отношения, состоит из элементов. Под элементами в науке трудового права понимаются относительно самостоятельные, устойчивые группы норм (институты, подынституты).

Система трудового права объективируется в системе трудового законодательства. Связь данных систем в теории права не оспаривается. При этом подчеркивается, что они соотносятся как содержание и форма.

Система трудового законодательства определена в основном в ТК РФ. Законодатель в системе этого Кодекса различает общие положения — это форма объективации общей части трудового права (разд. I «Общие положения»). В части второй находит отражение коллективное трудовое право — социальное партнерство, участие работников в управлении организацией. Индивидуальному трудовому праву соответствует часть третья. В части четвертой закреплены особенности правового регулирования труда отдельных категорий работников — основы специальной части трудового права. Совершенно обоснованно законодатель выделяет и часть пятую «Защита трудовых прав и свобод. Рассмотрение и разрешение трудовых споров. Ответственность за нарушение трудового законодательства и иных актов, содержащих нормы трудового права» — это самостоятельная совокупность норм, имеющая важное практическое значение. Она представляет собой форму такой части трудового права, как защита и самозащита трудовых прав, интересов и свобод субъектов трудового права. В настоящее время эта часть трудового права приобретает особое значение в правовом регулировании социально-трудовых отношений. В международном трудовом праве, трудовом праве зарубежных стран такого рода нормам уделяется все больше внимания. И это понятно. В развитом демократическом обществе защита и самозащита трудовых прав, интересов и свобод ставятся во главу угла правового регулирования социально-трудовых отношений. Поэтому теоретическая разработка норм, составляющих данную часть трудового права, и практика их применения в Российской Федерации — злободневная и трудно решаемая проблема, се значение будет только возрастать.

Структура трудового права — это прежде всего связь его элементов как частей системы, которая обеспечивает ее единство и качественную характеристику. Структура системы трудового права характеризуется центробежными и центростремительными силами. Их баланс обусловливает стабильность системы. Преобладание центробежных сил нарушает связи между институтами трудового права, способствует их выделению в подотрасль или самостоятельную отрасль права. Это имело место, например, при отпочковании от трудового права права социального обеспечения. Аналогичная ситуация наблюдается с институтом трудовых споров. В настоящее время обосновывается необходимость выделения в самостоятельную отрасль процессуального трудового права.

Наука трудового права

Наука трудового права изучает систему трудового законодательства, систему трудового права, его самостоятельные институты, подынституты, формирующиеся фронтиры, подотрасли, теорию и практику их применения. Именно на этом фундаменте и сформировалась норматив истекая школа трудового права. Нормативисты делают акцент на форме и содержании действующих норм трудового права. Поэтому они объясняют их необходимость, вырабатывают рекомендации по совершенствованию тех или иных норм, исходя из возможностей грамматического, исторического, формально-логического толкования, анализа или синтеза гипотезы, диспозиции, санкции нормы трудового права.

Социологическая школа трудового права, напротив, исходит из анализа тех общественных отношений, которые, по мнению нормотворческого органа, необходимо урегулировать нормами трудового права.

Методы, рекомендуемые социологической школой трудового права, хорошо известны социологии труда и ее разновидности — трудоправовой социологии. Иногда в литературе ее именуют «юридическая (правовая) социология», но это более широкое понятие. Социологическая школа трудового права делает акцент не столько на эффективности оценки уже действующих норм трудового права, сколько на анализе закономерностей, вызывающих эти нормы к жизни, а также причинах (необходимости) их закрепления в действующем законодательстве. К таким методам следует отнести наблюдение, интервью, анкетирование, экспертный опрос, правовой эксперимент, некоторые социологические, психологические и другие методы сбора социально-правовой информации.

Используя эти методы, нормотворчсский орган, особенно законодатель, может научно обоснованно сформулировать и закрепить нормы трудового права в законодательстве о труде. Результаты трудоправовых исследований позволяют открыть, правильно сформулировать норму права, соответствующую тем объективно существующим закономерностям, которые уже упорядочивают наличествующие или зарождающиеся элементарные социально-трудовые отношения либо проявляются на определенном этапе исследования в форме правоотношений.

Таким же образом можно более точно, оперативно выявить и последующую судьбу нормы трудового права. В тех случаях, когда принимаемая норма и объективная (фактически сложившаяся благодаря требованиям и запросам определенной системы социально-трудовых отношений) закономерность в основном совпадают, можно говорить об идеальном варианте нормы трудового права. Если они не совпадают, норма нуждается в дальнейшем совершенствовании. Во-первых, это возможно путем устранения (отмены) тех нормативов, которые затрудняют развитие, нормальное существование трудовых и иных непосредственно связанных с ними отношений. Во-вторых, в процессе трудоправового исследования выявляются тенденции опережающего регулирования, которые упреждают запросы формирующихся и заменяющихся социально- трудовых отношений в процессе наемного, подчиненного работодателю труда. Законодатель должен своевременно дать оценку этому обновлению, закрепить его или, наоборот, пресечь в новеллах трудового законодательства.

Трудоправовой социологией должны заниматься нормотворческие органы и в отдельных организациях. В советский период бум таких исследований пришелся на вторую половину прошлого века, когда в коллективных договорах предусматривались расходы на составление планов социального развития производственных коллективов. Личные (отдельные) впечатления, наблюдения руководителя организации, его представителей, работников обычно субъективны, а потому могут быть ошибочными.

Особая роль в нормотворческой практике должна быть отведена правовому эксперименту. Социологическая школа трудового права считает целью правового эксперимента не только определение эффективности экспериментальной нормы, но и ее формулировку на основе открытой в процессе эксперимента закономерности упорядочения изучаемой системы социально-трудовых отношений, сложившихся или складывающихся в условиях наемного труда.

Поскольку норма права формируется (зарождается) в той системе общественных отношении, которые нормотворчсский орган собирается регулировать, то для его деятельности следует создать необходимые условия. Они должны найти закрепление в законодательстве.

Во-первых, необходимы материально-техническое обоснование, финансирование нормотворческой, в частности законодательной, работы. В бюджете Федерального Собрания РФ (Государственной Думы) должны быть предусмотрены средства на социологические исследования запросов, закономерностей развития той системы общественных отношений, которую законодатель собирается урегулировать. Особой строкой следует предусматривать средства на правовой эксперимент. Аналогичные расходы должны планироваться на уровне субъекта РФ, отдельных организаций, например в коллективном договоре.

Во-вторых, необходим закон о правовом эксперименте. В нем следует закрепить обязанность нормотворческого органа проводить правовые эксперименты с соответствующим финансированием на том уровне, на котором принимается решение о его проведении (Федерация, ее субъект, организация). Любые расходы будут оправданы в случае разработки и принятия необходимой (эффективной) нормы права в сравнении с теми затратами, которые обычно имеют место при разработке и введении в действие научно не обоснованных норм права. Многие из ныне действующих норм трудового права после соответствующих социологических исследований приобретают иное содержание, чем то, которое вложил в них законодатель.

Трудовое право как учебная дисциплина

Трудовое право как учебная дисциплина изучает социально-трудовые отношения, нормы трудового права, которые регулируют эти отношения, трудовое законодательство, в котором объективируются данные нормы, и практику его применения.

Особое внимание при изучении трудового права уделяется теоретическому объяснению системы и структуры трудового права, трудового законодательства. Это позволяет студенту осознать объективный характер тех конструкций, которые использует законодатель, формирует его трудоправовое сознание, умение самостоятельно мыслить, давать оценку деятельности нормотворческих и правоприменительных органов.

Курс трудового права должен подготовить студента к практическому применению ТК РФ, иных нормативных актов, содержащих нормы трудового права. С этой точки зрения оптимально построение курса в соответствии с системой ТК РФ.

Как отмечалось выше, система трудового законодательства является в основном формой системы трудового права. Поэтому наиболее приемлемой системой курса трудового права представляется выделение таких его частей, как общие положения, коллективное трудовое право, индивидуальное трудовое право, особенности регулирования труда отдельных категорий работников (специальная часть), защита и самозащита трудовых прав, свобод и интересов субъектов трудового права.

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.