Коап ст 557 ч2

Адміністративне право і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ НОВОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОДАВСТВОМ ОБМЕЖЕНЬ ЩОДО ОДЕРЖАННЯ ПОДАРУНКІВ — Берднікова К.В.

У статті розглядаються положення Закону України «Про запобігання корупції», якими встановлено обмеження щодо одержання подарунків, досліджуються особливості притягнення до відповідальності за таке порушення та аналізуються превентивні заходи щодо запобігання вчиненню адміністративного правопорушення, повʼязаного з корупцією в цій сфері.

Корупція є однією з найбільш серйозних перешкод для побудови відносин у сфері державного управління, оскільки виводить їх за межі правового поля, руйнує їхній механізм зсередини, чим значно знижує ефективність діяльності органів державної влади щодо виконання обовʼязків перед громадянським суспільством. Масштаби поширення корупції досягли рівня, що загрожує національній безпеці України, вона підриває довіру населення до інститутів влади всередині країни, а ззовні шкодить міжнародному іміджу Української держави та реалізації програми Європейської інтеграції.

Негатив і загрозливі обсяги корупції у світових масштабах підтверджуються висновками міжнародних організацій, вітчизняних і зарубіжних експертів, політичних і громадських діячів, зокрема в Україні – у дослідженнях таких учених, як М. Мельник, М. Хавронюк, Д. Йосифович, О. Терещук, Л. Брич, А. Матіос, В. Гвоздецький, О. Панфілов.

Особливістю національної правової системи України є те, що вона не лише містить, але і приділяє досить велике значення інституту адміністративної відповідальності за корупцію, тобто відповідальності за порушення норм, що визначені антикорупційним законодавством, однак не містять самих ознак корупції, а лише повʼязані з нею. Така ситуація продиктована історично-ідеологічним аспектом світосприйняття населенням України корупції як одного із засобів досягнення бажаного результату чи прояву культурно-гостинної поведінки.

Найпоширенішими причинами корупції в Україні є зловживання службовими повноваженнями серед державних службовців, які використовують свої посади для власної вигоди, та відсутність належного контролю за діями посадовців з боку правоохоронних органів.

Дослідивши законодавче визначення корупції, вважаємо, що вона означає використання службових повноважень і повʼязаних з ними можливостей з метою одержання для себе чи інших осіб грошових коштів, майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів, будь-яких вигод нематеріального чи негрошового характеру без законних підстав, що здійснюється особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Виходячи з положень антикорупційного законодавства, адміністративним правопорушенням, повʼязаним із корупцією, є діяння, учинене особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, яке порушує встановлені Законом України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) вимоги, але не містить використання такою особою наданих їй службових повноважень чи повʼязаних з ними можливостей з метою:

  • одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди;
  • прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;
  • здійснення обіцянки/пропозиції чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу – іншим фізичним чи юридичним особам – з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи повʼязаних з ними можливостей [1].

Фактично сам Закон не містить формулювання конкретних складів правопорушень, а лише визначає коло суспільних відносин і правил поведінки, щодо яких встановлено спеціальні обмеження.

Законодавство в цілому, зокрема й антикорупційне, має реагувати на зміни суспільного життя, а його зміни й удосконалення є перманентним процесом, який охоплює широке коло діяльності з адаптації та доповнення чинних актів з метою усунення колізій та виявлених прогалин.

Правильною та раціональною в цьому процесі є ідея дотримання принципу правової економії в законотворчій діяльності, що реалізується через ухвалення меншої кількості нормативно-правових актів [2, с. 33]. У своєму дослідження Ю. Козлов, надаючи визначення інкорпорації, говорив, що упорядкування нормативного матеріалу здійснюється шляхом його обʼєднання з дотриманням певного систематизованого порядку [3, с. 73].

У свою чергу в монографії авторського колективу вчених Інституту держави права імені В. Корецького кодифікація законодавства розглядається як вища форма специфічної (нормотворчої) юридичної діяльності державного апарату [4], яка передбачає переосмислення, творчу переробку, якісне поліпшення чинного законодавства [5], створення нового, удосконаленого, обʼєднаного загальним предметом правового регулювання нормативно-правового акта шляхом заміни змісту старих нормативних актів [6, с. 380]

Прийнято виділяти такі стадії процесу кодифікації, як виявлення законодавчих недоліків, усунення недоліків, зведення в єдине ціле [7]. На нашу думку, для завершення логічного процесу законотворчої діяльності до цієї системи варто додати ще одну стадію – оновлення законодавства.

На жаль, варто погодитися з тим, що обсяги і масштабність корупційних проявів усе більшою мірою потрапляють до державно-правових механізмів і повсякденного життя суспільства. Саме тому проблема боротьби з корупцією стимулювала ухвалення 14 жовтня 2014 р. Закону України «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень і покликаний забезпечити комплексне регулювання діяльності всієї системи запобігання корупції [1].

Зокрема варто відзначити таке нововведення, як визначення основними складовими превентивної антикорупційної системи спеціально уповноваженого органу з виявлення та розслідування корупційних правопорушень серед вищих посадових осіб, а також інших корупційних правопорушень, що становлять особливу суспільну небезпеку.

Одним з актуальних питань, яке постає при взаємодії норм нового антикорупційного законодавства з чинними нормами права, є повʼязане з процесуальними особливостями провадження у справах про порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків.

Складним є питання щодо кваліфікації дій особи, яка отримує незаконну вигоду саме за належне виконання службових повноважень. У цьому разі мова не йде про порушення обмежень щодо використання службового становища, оскільки особа діє в межах службових повноважень. У разі отримання такої незаконної винагороди за виконання службових повноважень дії посадової особи слід кваліфікувати за ст. 172 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) як порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка [8].

Для зʼясування характеру обмежень і заборон щодо прийняття дарунків чи пожертв слід звернутися до ст. 23 Закону, якою передбачено, що особам, уповноваженим на виконання функцій держави і місцевого самоврядування, а також особам, які дорівнюються до них, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких осіб від юридичних або фізичних осіб:

1) у звʼязку зі здійсненням такими особами діяльності, повʼязаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

2) якщо особа-дарувальник перебуває в підпорядкуванні такої особи [1].

Антикорупційним законодавством також установлено виняток з такого правила – можливість приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім визначених випадків, якщо вартість таких подарунків не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, установлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки [1]. Проте передбачене обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які даруються близькими особами або одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Подарунок або пожертва є предметом адміністративних корупційних правопорушень, відповідальність за які передбачено ст. 172 5 КУпАП. Зʼясування змісту зазначених понять є важливим з точки зору встановлення ознак обʼєктивної сторони.

Варто зауважити, що в Законі використовується термін подарунок, дефініція якого розкривається у ст. 1 і в подальшому використовується в тексті Закону. Натомість у розділі 13 «Прикінцеві положення», у частині внесення змін до інших нормативних правових актів, а саме у змінах до КУпАП [1] у визначенні санкції за частиною другою ст. 172 5 КУпАП разом із терміном дарунок використовується термін пожертва [8]. На нашу думку, такі два поняття хоч і є різними за своїм змістом, проте в розумінні антикорупційного законодавства вживаються як синоніми. Однак з цивільно-правової точки зору ми розкриємо їх зміст окремо, оскільки значення понять «подарунок» і «пожертва» детально врегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК). Відповідно до ст. 718 ЦК дарунком можуть бути рухомі речі, зокрема гроші та цінні папери і нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в нього в майбутньому. Згідно зі ст. 729 ЦК пожертвою є дарування нерухомих і рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі Україна, територіальній громаді для досягнення ними певної, заздалегідь обумовленої мети [9].

На нашу думку, в порівнянні підходів до визначення правового регулювання «дарунку» існує певна неточність. Так, Законом установлено обмеження на одержання дарунка (пожертви) від юридичних або фізичних осіб у звʼязку зі здійсненням такими особами діяльності, повʼязаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування [1]. Водночас згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обовʼязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування [9]. Таким чином, майно, передане за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, не можна вважати подарунком у розумінні ЦК. Фактично мова йде про вже згадану незаконну вигоду, яку в такому разі службова особа отримує за належне виконання своїх посадових (службових) повноважень від заінтересованої особи. Проте коло тих благ, що охоплюються поняттям «незаконна вигода», є значно ширшим за ті, що охоплюються поняттям «дарунок» у ЦК, оскільки вони включають крім речей також переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, одержані безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

На нашу думку, можна виділити два види складу правопорушення:

  1. порушення заборони одержувати дарунки (пожертви) через здійснення діяльності, повʼязаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема якщо особа-дарувальник перебуває в підпорядкуванні такої особи;
  2. порушення обмеження щодо розміру вартості прийнятого подарунку [1].

Перший склад зумовлює в будь-якому разі настання адміністративного правопорушення, повʼязаного з корупцією в разі прийняття такого подарунка, що відповідно передбачено ч. 1 ст. 172 5 КУпАП.

У другому складі згідно з ч. 2 ст. 172 5 КУпАП прийняття подарунку є правопорушенням лише в разі досягнення розміру кваліфікуючої ознаки – вартості одноразового прийняття подарунка вартістю більш ніж 1 мінімальна заробітна плата, яка встановлена на день прийняття подарунка, або якщо сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, установлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки [9]. Під «групою осіб», на нашу думку, варто розуміти фізичних чи юридичних осіб, які між собою не повʼязані ієрархічною підпорядкованістю.

Крім того варто звернути увагу на момент, з якого набувається право власності на дарунок. Так, відповідно до ст. 722 ЦК право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття [9]. Якщо ж дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок вважається прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Таким чином, з обʼєктивної сторони правопорушення, передбачене ст. 172 5 КУпАП, може бути вчинено як шляхом дії – прийняття дарунка, так і шляхом бездіяльності – незаявлення про відмову від дарунка. Крім того, зважаючи на положення ч. 3 ст. 23 Закону, бездіяльність може полягати в непереданні відповідному органу, установі чи організації дарунку, одержаного як подарунок державі, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям [1]. Наразі в цій сфері діє Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. № 1195 [10], що встановлює процедуру передання особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняними до них особами подарунків, отриманих ними під час проведення офіційних заходів, органові державної влади, органові місцевого самоврядування, організації або іншій юридичній особі, в яких уповноважені особи працюють або які представляють. Тобто з субʼєктивного боку правопорушення, передбачене ст. 172 5 КУпАП, може бути вчинено лише з прямим умислом.

Розглядаючи питання, повʼязані з одержанням подарунку, слід також підкреслити, що Закон передбачає нормативно визначену процедуру прийняття подарунку, який не може бути прийнятий особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Наявність такої процедури зумовлює існування певної диспозитивної складової в разі, якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, опинилася в корупціогенних обставинах, а отже дає можливість діяти в межах законодавчого поля й унеможливити вчинення адміністративного правопорушення, повʼязаного з корупцією.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, повинна невідкладно здійснити відмову від такої пропозиції, а також у разі можливості здійснити ідентифікацію особи, яка зробила пропозицію, та залучити свідків, зокрема з-поміж співробітників [1]. Наразі антикорупційне законодавство не визначає, яким чином, з точки зору юридичних процедур фіксації, здійснити ідентифікацію. Проте, на нашу думку, здійснення такої ідентифікації дарувальника не створюватиме правових наслідків для такої особи, адже може полягати у вияві гостинності і бути відображенням гіперболізованих уявлень дарувальника про цінність подарунку, тобто при переданні такого предмета не обумовлювати існування корисливих мотивів для обох сторін.

Варто зазначити, що антикорупційне законодавство також передбачає порядок дій, які має вчинити особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та одержання подарунків. При виявленні чи отриманні майна, що може бути неправомірною вигодою або подарунком, існує обовʼязок щодо письмового повідомлення не пізніше одного робочого дня про такий факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, після чого щодо виявленого майна або подарунка складається акт, який підписується особою, яка його виявила, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу [1].

Крім того в разі наявності в особи сумнівів щодо можливості одержання подарунка можна письмово звернутися для одержання консультації з цього питання до Національного агентства з питань запобігання корупції, яке надасть відповідне розʼяснення.

Варто зазначити, що реформоване антикорупційне законодавство концептуально змінило окремі підходи до розуміння запобігання корупції та створило нові механізми антикорупційної боротьби за допомогою адміністративно-правових методів.

Підсумовуючи звернемо увагу, що зміна базових нормативно-правових актів і підходів до подолання корупції може бути однією з причин низької результативності показників щодо антикорупційних заходів, зокрема це підтверджується цьогорічними показниками Індексу сприйняття корупції такої впливової організації, як Transparency International, за яким Україна посіла 142 місце зі 175 позицій.

Звісно, прийняття нового базового антикорупційного закону має свої переваги і недоліки. Проте варто враховувати, що концептуально змінити положення чинних актів неможливо, використовуючи спосіб «латання» слабких місць у законодавстві. Серйозні зміни потребують рішучих і радикальних кроків.

В умовах сьогодення можна стверджувати про правильність прийнятого рішення щодо радикального підходу – ухвалення нового Закону, в якому враховано помилки попередніх років, провідні світові стандарти, результати наукових досліджень фахівців, думку громадськості, а також системно визначено основні механізми запобігання корупції, зокрема в частині інституційного забезпечення [11].

Отже, чіткий курс державної політики в сфері нормативно-правового регулювання запобігання корупції в Україні є перспективним сигналом для подальшого подолання проявів корупції для створення ситуації в країні, за якої потрібно буде лише коригувати окремі аспекти застосування антикорупційних заходів, які виникають у звʼязку з практичним застосуванням норм.

Список використаних джерел:

  1. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР. – 2014. – №49. – Ст. 2056.
  2. Щербина В. С. Господарське право : підручник / В. С. Щербина. – К.: Юрінком Інтерс, 2003. – 480 с.
  3. Советское административное право : учебник / [А. П. Алехин, В. В. Бесчеревных, А. А. Кармолицкий] ; под. ред. Ю. М. Козлова. – М.: Юрид. лит., 1985. – 544 с.
  4. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / [Ю. С. Шемчушенко, О. І. Ющик, Л. М. Горбунова] ; за заг. ред. О. І. Ющика. – К.: Парл. Вид-во, 2007. – 208 с.
  5. Адміністративне право України. Академ. курс : підруч.: [у 2-х тт.] : Т. 1. Заг. частина / ред. колегія: В. Б. Аверʼянов (голова) та ін. – К.: ТОВ «Вид-во» «Юридична думка», 2007. – 592 с.
  6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – 2-ге вид. – К: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.
  7. Юридична енциклопедія : [в 6 тт.]. / редкол.: Ю. С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін.. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – Т. 4: Н–П. – 720 с.
  8. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8074-10 // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). – 1984, дод. до № 51. – Ст. 1122.
  9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
  10. Про затвердження Порядку передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. № 1195 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 91. – Стор. 147, ст. 3302, код акту 59284/2011.
  11. Про затвердження плану першочергових заходів з подолання корупції: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 647-р // Офіційний вісник України. – 2014. – № 57. – Ст. 36, ст. 1559, код акту 73222/2014.

Глава 19 | КУпАП

Глава 19

ПРОТОКОЛ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 254. Складення протоколу про адміністративне правопорушення

Про вчинення адміністративного правопорушення складається
протокол ( z1116-12 ) уповноваженими на те посадовою особою або
представником громадської організації чи органу громадської
самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його
оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під
розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної
відповідальності.

Протокол ( z1116-12 ) не складається у випадках, передбачених
статтею 258 цього Кодексу.

< Стаття 254 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2342-III
( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008,
N 721-VII ( 721-18 ) від 16.01.2014 – втратив чинність на підставі
Закону N 732-VII ( 732-18 ) від 28.01.2014; із змінами, внесеними
згідно із Законом N 767-VII ( 767-18 ) від 23.02.2014 >

Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про
адміністративні правопорушення

У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 – 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати:

1) уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ (Національної поліції) (частина перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 88-1, 89, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, частини четверта і сьома статті 121, частини третя і четверта статті 122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, статті 127-1, 130, частина третя статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина четверта статті 140, статті 148, 151, 152, 154, 155, 155-2 – 156-2, 159, 160, 162 – 162-3, 164 – 164-11, 164-15, 164-16, 165-1, 165-2, 166-14 – 166-18, 172-4 – 172-9, 173 – 173-2, 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 – 181-1, 181-3 – 185-2, 185-4 – 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 – 187, 188-28, 188-47, 189 – 195-6, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-19, 212-20);

органів державного нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки (статті 164, 183, 188-16);

органів охорони здоров’я (статті 45, 46, 46-2, стаття 183 – щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги);

органів охорони культурної спадщини (статті 92, 188-33);

органів державного енергонагляду (стаття 103-1);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері енергозбереження (статті 98, 101-103, 188-14);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (статті 136, 141, 142, 164 – в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов’язаної з перевезенням пасажирів і вантажів);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (стаття 136);

національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (статті 144 – 148-5, 164 (у частині, що стосується порушення порядку провадження господарської діяльності в галузі зв’язку), 188-7;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів (статті 42-2, 156, 164-6, 164-7);

фінансових органів (статті 164, 164-1);

підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі (статті 99, 103-1);

підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи (стаття 138)

органів державної санітарно-епідеміологічної служби (статті 42-1, 42-2, 188-22)

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику сфері ветеринарної медицини, уповноважених підрозділів ветеринарної міліції (статті 42-1, 42-2, 107, 166-22, 188-22);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (частини перша – четверта, сьома статті 41, статті 41-1 – 41-3, 188-1);

лабораторій радіаційного контролю міністерств і відомств України, організацій споживчої кооперації (стаття 42-2);

державних органів реєстрації актів цивільного стану (стаття 212-1);

органів Антимонопольного комітету України (статті 164-3, 166-1 – 166-4);

органів управління кінематографією (стаття 164-6 – в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-7 – в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-8 – в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу в кіно- і відеомережі; стаття 186-7 – у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції);

органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 92, частина четверта статті 185-3, 185-10, 191, 204 – 204-2, 205 – 206-1);

Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (стаття 164-6 – в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-7 – в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-8 – в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу на каналах мовлення телебачення України; стаття 212-9 – в частині порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму, порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів з використанням електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації; стаття 212-11 – в частині ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу електронним (аудіовізуальним) засобом масової інформації);

органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 172-4 – 172-9, 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6);

органів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), пункт 9 частини першої статті 212-2 та стаття 188-31);

органів державної податкової служби (статті 51-2, 155-1, 162-1, 162-2, 163-1 – 163-4, 163-12, 164, 164-5, 164-16, 166-16, 166-17, 177-2, 204-3);

органів рибоохорони (частини четверта і п’ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90, стаття 164 – в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з добуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частини друга і п’ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частини друга, четверта та п’ята статті 85, статті 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91, 164 – в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з раціональним використанням, відтворенням та охороною природних ресурсів (земля, надра, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, добування і використання риби та інших водних живих ресурсів), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами;

центрального органу виконавчої влади з питань цивільної авіації (частина друга статті 112, частина третя статті 133);

органів, що здійснюють контроль за видобутком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина перша статті 189-1);

Національного банку України (статті 163-12, стаття 166-8 (у частині, що стосується правопорушень у галузі банківської діяльності та банківських операцій);

органів державного фінансового контролю (статті 163-12, 164-12, 164-14);

Рахункової палати (статті 164-12, 164-14, частини п’ята і шоста статті 188-19);

органів управління архівною справою і діловодством (стаття 92-1, стаття 186-7 – у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції);

служби державної охорони природно-заповідного фонду України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 90, 91);

органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків, – стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 – 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю (статті 188-17, 212-4);

органів виконавчої влади, що проводять реєстрацію друкованого засобу масової інформації (стаття 186-6);

відділу контролю Апарату Верховної Ради України (частини перша-четверта статті 188-19);

підприємств і організацій, у віданні яких є об’єкти електроенергетики (стаття 185-12);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності (статті 166-10, 166-12, 166-21, 166-24, 188-38, 188-45);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері страхового фонду документації (стаття 188-25);

органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів (стаття 188);

суб’єктів державного фінансового моніторингу (стаття 166-9, частина шоста статті 166-11, стаття 188-34);

адміністрацій історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій (стаття 92);

Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (статті 163-7, 163-12);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (стаття 188-27);

міських рад міст обласного або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), районних і районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій – державні адміністратори (частина друга статті 166-10 – в частині порушення місцевим дозвільним органом строків прийняття рішення про видачу документа дозвільного характеру);

центрального органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики та його територіальних органів (стаття 188-41);

національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (стаття 166-8 (у частині, що стосується правопорушень у галузі діяльності з надання фінансових послуг, ліцензії (дозволи) на проведення якої видає цей орган);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері метрологічного нагляду (стаття 171-2);

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах (стаття 186-7 – у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника видань, стаття 212-9 – в частині порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму, порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів з використанням друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств, стаття 212-11 – в частині ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу друкованим засобом масової інформації чи інформаційним агентством);

органів залізничного транспорту (частини друга і третя статті 123);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (частини перша, друга, дев’ята та десята статті 166-6, частини перша – п’ята статті 166-11)

Національного агентства з питань запобігання корупції (статті 172-4 – 172-9, 188-46, 212-15, 212-21);

Національного антикорупційного бюро України (стаття 185-13);

центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та його територіальних органів (стаття 166-23);

Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (стаття 188-48);

територіальних органів і територіальних підрозділів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб (частина четверта статті 185-3);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей (стаття 166-25);

2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (частини перша – четверта статті 41, статті 103-1, 103-2, 103-3, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 149 – 152, частини перша – п’ята статті 152-1, статті 154, 155, 155-2, 156, 156-1, 156-2, 159 – 160, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5, 197, 198;

2-2) голова, заступник голови, секретар, інші члени виборчої комісії, комісії з референдуму (статті 212-7, 212-9, 212-11 – 212-20);

2-3) кандидати, уповноважені особи, офіційні спостерігачі (статті 212-16 – 212-18, 212-20)”;

2-4) посадові особи, уповноважені на те обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (стаття 149-1);

2-5) посадові особи, уповноважені на те місцевими державними адміністраціями (статті 197, 198);

3) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (статті 51, 179);

5) працівники, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій (стаття 179);

6) приватні виконавці (стаття 188-13 – у частині, що стосується невиконання законних вимог приватного виконавця);

7) секретар судового засідання, секретар суду (стаття 185-5, частина перша статті 185-6);

7-1) судовий розпорядник (частини перша, друга, третя та п’ята статті 185-3);

8) слідчий (частина четверта статті 184, статті 185-4, 185-11);

8-1) уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”);

9) представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності:

член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 92, 148, 152, 154, 160, 175-1, 179, 185-7, 186-2, 186-4);

члени громадських організацій осіб з інвалідністю (частини друга, третя і четверта статті 152-1);

громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

громадський інспектор з охорони довкілля (частина четверта статті 85, статті 88-1, 91);

9-1) голова ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів (стаття 212-3 – у частині, що стосується порушення права на інформацію відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”);

9-2) голова, заступник голови Вищої ради правосуддя (стаття 188-32);

9-3) голова, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (стаття 188-35 (у частині невиконання законних вимог Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або її члена);

9-4) голова, заступник голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (стаття 188-35 (у частині невиконання законних вимог Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або її члена);

9-5) уповноважені особи Секретаріату Конституційного Суду України (стаття 188-49);

10) державні інспектори з питань інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9, 164-13, 164-17, 164-18, стаття 186-7 – у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника патентних документів);

11) прокурор (статті 172-4 – 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

12) державні інспектори сільського господарства (стаття 51-2);

13) державні інспектори з племінної справи у тваринництві (стаття 107-1);

14) командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 – 172-20).

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 – 244-21 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати:

1) посадові особи органів, що здійснюють контроль за використанням нафтопродуктів у промисловості та сільському господарстві (стаття 161);

2) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (стаття 202);

3) інспектор з безпеки на морському та річковому транспорті (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 116, частина друга статті 116-1, частина третя статті 116-2, частина перша статті 117, стаття 118, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130);

4) громадський лісовий інспектор (статті 63, 64-70, 73, 76, 77);

7) громадський інспектор з охорони довкілля (статті 48, 63 – 70, 73, 76 – 77-1, 78, 82, частини перша і третя статті 85, стаття 89 (щодо диких тварин), статті 91-4, 153);

7-1) громадський інспектор сільського господарства (статті 52 – 53-1, 53-3, 53-4);

9) посадові особи органів залізничного транспорту (частина перша статті 123);

10) працівники відомчої, сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд), протипожежних об’єднань громадян (статті 120, 175, 188-8);

11) посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів, – частина четверта статті 122, стаття 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частини перша і друга статті 130, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань);

16) посадові особи органів Державної прикордонної служби України (статті 121-1, 195);

17) державні інспектори сільського господарства (стаття 104-1);

18) посадові особи національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (стаття 188-36);

19) особи, уповноважені на проведення перевірок під час здійснення ними архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої – п’ятої), частини перша та друга статті 188-42);

20) єгері та посадові особи користувачів мисливських угідь, уповноважених на охорону державного мисливського фонду (статті 65, 65-1, 66, 72, 73, 77, 77-1, частини перша і третя статті 85);

21) державні виконавці (статті 183-1, 188-13 – у частині, що стосується невиконання законних вимог державного виконавця);

22) члени громадських організацій осіб з інвалідністю (частина шоста статті 152-1).

У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.

Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне
правопорушення

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:
дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові
особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається
до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце,
час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний
акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення;
прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші
відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням
заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в
протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка
притягається до адміністративної відповідальності; при наявності
свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими
особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис
про це. Особа, яка притягається до адміністративної
відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо
змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти
мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до
адміністративної відповідальності, роз’яснюються його права і
обов’язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться
відмітка у протоколі.

< Стаття 256 із змінами, внесеними згідно із Законом N 586-VI
( 586-17 ) від 24.09.2008, N 721-VII ( 721-18 ) від 16.01.2014 –
втратив чинність на підставі Закону N 732-VII ( 732-18 ) від
28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом N 767-VII
( 767-18 ) від 23.02.2014 >

Стаття 257. Надіслання протоколу

Протокол надсилається органу (посадовій особі),
уповноваженому розглядати справу про адміністративне
правопорушення.

Протокол про вчинення адміністративного корупційного
правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з
моменту його складення надсилається до місцевого загального суду
за місцем вчинення корупційного правопорушення.

У разі вчинення корупційного правопорушення службовою особою,
яка працює в апараті суду, протокол разом з іншими матеріалами
надсилаються до суду вищої інстанції для визначення підсудності.

Особа, яка склала протокол про вчинення адміністративного
корупційного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду
надсилає органу державної влади, органу місцевого самоврядування,
керівникові підприємства, установи чи організації, де працює
особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про
складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого
правопорушення та норми закону, яку порушено.

< Стаття 257 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1508-VI
( 1508-17 ) від 11.06.2009, N 2808-VI ( 2808-17 ) від 21.12.2010;
в редакції Закону N 3207-VI ( 3207-17 ) від 07.04.2011; із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1697-VII ( 1697-18 ) від
14.10.2014 N 1697-VII( 1697-18 ) від 14.10.2014 >

Стаття 258. Випадки, коли протокол про адміністративне
правопорушення не складається

Протокол не складається в разі вчинення адміністративних
правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою
статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою
статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення
правопорушень, перелічених в частині третій статті 238) частиною
третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і
п’ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою
і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у
вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями
118, 119, статтями 134, 135, 185-3, статтею 197 (при накладенні
адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198
(при накладенні адміністративного стягнення у вигляді
попередження) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене
порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних
правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної
поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно
до закону штраф накладається і стягується, а попередження
оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї
статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці
вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про
адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283
цього Кодексу.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне
правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне
стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа
зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення
відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків
притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення
адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3
цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього
руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей
протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне
правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення
складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка
притягається до адміністративної відповідальності.

< Положення частини шостої статті 258 втратили чинність, як
такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного
Суду N 23-рп/2010 ( v023p710-10 ) від 22.12.2010 >

У разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері
забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою
працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що
мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і
кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне
правопорушення не складається, а постанова у справі про
адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови
у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів,
зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі
спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і
кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки,
відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до
адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня
винесення такої постанови.

< Стаття 258 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2010-11
від 03.04.86, N 3282-11 від 19.12.86, N 7542-11 від 19.05.89,
N 1369-12 від 29.07.91, N 1818-12 від 15.11.91; Законами
N 3785-12 від 23.12.93, N 81/96-ВР від 06.03.96, N 55/97-ВР від
07.02.97, N 2029-III ( 2029-14 ) від 05.10.2000, N 2342-III
( 2342-14 ) від 05.04.2001, N 2350-III ( 2350-14 ) від
05.04.2001, N 1122-IV ( 1122-15 ) від 11.07.2003, N 586-VI
( 586-17 ) від 24.09.2008, N 1827-VI ( 1827-17 ) від 21.01.2010,
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010, N 3532-VI ( 3532-17 ) від
16.06.2011, N 721-VII ( 721-18 ) від 16.01.2014 – втратив чинність
на підставі Закону N 732-VII ( 732-18 ) від 28.01.2014; із
змінами, внесеними згідно із Законами N 767-VII ( 767-18 ) від
23.02.2014, N 596-VIII ( 596-19 ) від 14.07.2015, N 888-VIII
( 888-19 ) від 10.12.2015 >

Стаття 259. Доставлення порушника

З метою складення протоколу про адміністративне
правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення
правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника
може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної
прикордонної служби України, штабу громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського
пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою
особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України,
військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби
України або членом громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про
державну таємницю – до органів Служби безпеки України її
співробітником. Доставлення порушника з числа кадрових
співробітників розвідувального органу України при виконанні ним
своїх службових обов’язків здійснюється тільки у присутності
офіційного представника цього органу.

При вчиненні порушень правил користування засобами
транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил
спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті,
правил пожежної безпеки, санітарних норм на транспорті порушника
може бути доставлено уповноваженою на те особою в поліцію, якщо у
нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які
б могли повідомити необхідні дані про нього.

При вчиненні лісопорушень, порушень правил полювання, правил
рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень
законодавства про охорону і використання тваринного світу, якщо
особу порушника не може бути встановлено на місці порушення,
працівники державної лісової охорони, а в лісах колективних
сільськогосподарських підприємств – працівники лісової охорони
зазначених підприємств, уповноважені на те посадові особи органів,
які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання,
органів рибоохорони, посадові особи інших органів, які здійснюють
державний контроль за охороною і використанням тваринного світу,
працівники служб охорони територій та об’єктів
природно-заповідного фонду, а також поліцейські можуть доставляти
осіб, які вчинили ці правопорушення, у поліцію чи в приміщення
виконавчого органу сільської, селищної ради. Доставлення порушника
може провадитись також членами громадських формувань з охорони
громадського порядку і державного кордону, громадськими
інспекторами охорони природи, громадськими мисливськими
інспекторами, громадськими інспекторами органів рибоохорони та
громадськими лісовими інспекторами.

У разі вчинення порушень вимог законодавства про охорону
культурної спадщини, якщо особу порушника неможливо встановити на
місці вчинення порушення, уповноважені посадові особи органів
охорони культурної спадщини, адміністрацій історико-культурних
заповідників та історико-культурних заповідних територій можуть
доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, до поліції чи до
приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради
для встановлення особи порушника та складення протоколу про
адміністративне правопорушення.

У разі вчинення порушень земельного законодавства, якщо
особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення,
державні інспектори у сфері державного контролю за використанням
та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про
охорону земель можуть доставляти осіб, які вчинили ці
правопорушення, до поліції чи до приміщення виконавчого органу
сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника
та складення протоколу про адміністративне правопорушення.
При вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на
охоронювані об’єкти, інше майно, порушника може бути доставлено
працівниками воєнізованої охорони у службове приміщення
воєнізованої охорони або в поліцію для припинення правопорушень,
встановлення особи порушника і складення протоколу про
правопорушення.

При вчиненні правопорушень, пов’язаних із незаконним
зберіганням спеціальних технічних засобів негласного отримання
інформації, порушника може бути доставлено до органів Служби
безпеки України її працівником для встановлення особи порушника і
складення протоколу про правопорушення.

Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий
строк.

Перебування доставленої особи у штабі громадського формування
з охорони громадського порядку і державного кордону чи
громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні
виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш
як одну годину, якщо не встановлено інше.

У разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов’язаними
та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками
Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків
правопорушень та в разі наявності обставин, зазначених у частині
першій цієї статті, доставлення порушника уповноваженими на те
посадовими особами здійснюється у підрозділи Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України.

У разі порушення іноземцем або особою без громадянства правил
перебування в Україні і транзитного проїзду через територію
України, якщо особу порушника неможливо встановити на місці
вчинення порушення, уповноважені посадові особи центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах
міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії
нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації
фізичних осіб, його територіальних органів і підрозділів можуть
доставляти таких осіб у приміщення центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції
та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній)
міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, його
територіальних органів і підрозділів, до поліції, до пунктів
тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які
незаконно перебувають в Україні, для встановлення особи порушника
і з’ясування обставин правопорушення.

< Стаття 259 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2010-12
від 03.04.86, Законами N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001,
N 3048-III ( 3048-14 ) від 07.02.2002, N 662-IV ( 662-15 ) від
03.04.2003 – набуває чинності 01.08.2003 року, N 743-IV ( 743-15 )
від 15.05.2003, N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, N 271-VI
( 271-17 ) від 15.04.2008, N 2339-VI ( 2339-17 ) від 15.06.2010,
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010, N 3161-VI ( 3161-17 ) від
17.03.2011, N 1602-VII ( 1602-18 ) від 22.07.2014, N 596-VIII
( 596-19 ) від 14.07.2015, N 1379-VIII ( 1379-19 ) від
19.05.2016 >

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.