Ч 2 ст 182

Семейный кодекс Украины
Статья 182. Обстоятельства, которые учитываются судом при определении размера алиментов

1. При определении размера алиментов суд учитывает

1) состояние здоровья и материальное положение ребенка;

2) состояние здоровья и материальное положение плательщика алиментов;

3) наличие у плательщика алиментов других детей, нетрудоспособных мужа, жены, родителей, дочери, сына;

3-1) наличие на праве собственности, владения и / или пользования у плательщика алиментов имущества и имущественных прав, в том числе движимого и недвижимого имущества, денежных средств, исключительных прав на результаты интеллектуальной деятельности, корпоративных прав;

3-2) доведены взыскателем алиментов расходы плательщика алиментов, в том числе на приобретение недвижимого или движимого имущества, сумма которых превышает десятикратный размер прожиточного минимума для трудоспособного лица, если плательщиком алиментов не доказано источник происхождения средств;

4) иные обстоятельства, имеющие существенное значение.

2. Размер алиментов должно быть необходимым и достаточным для обеспечения гармоничного развития ребенка.

Минимальный гарантированный размер алиментов на одного ребенка не может быть меньше 50 процентов прожиточного минимума для ребенка соответствующего возраста.

Минимальный рекомендуемый размер алиментов на одного ребенка составляет размер прожиточного минимума для ребенка соответствующего возраста и может быть приговорен судом в случае достаточности заработка (дохода) плательщика алиментов.

3. Суд не ограничивается размером заработка (дохода) плательщика алиментов в случае установления наличия у него расходов, превышающих его заработок (доход), и в отношении которых таким плательщиком алиментов не доказано источник происхождения средств для их оплаты.

Науково-практичний коментар до ст. 182 Сімейного кодексу України

Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визна-

ченні розміру аліментів

1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров’я та матеріальне становище платника

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непраце-

здатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

2. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин

не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум дохо-

1. Оскільки розмір аліментів у разі спору у всіх випадках

встановлюється судом, у статті 182 СК подається перелік най-

більш вагомих обставин, які мають братися ним до уваги при

визначенні розміру аліментів на дитину.

2. Відповідно до з 140 Загального цивільного кодексу Авст-

рії вимоги до батьків щодо утримання дитини зменшуються,

якщо вона має власні доходи чи, з урахуванням своїх жит-

тєвих відносин, здатна сама себе утримувати. Подібні за зміс-

том норми є у законах інших європейських держав, зокрема

З урахуванням такої законодавчої практики було встанов-

лено, що при визначенні розміру аліментів належить брати

до уваги матеріальне становище дитини. Тобто, чим краще

матеріально забезпечена дитина за рахунок заробітку, ди-

відендів, інших доходів, тим меншу суму аліментів вона мо-

Аліменти не слід розглядати як специфічну кару за розлу-

чення чи як кошти «на чорний день». Як вважають психоло-

ги, чим менше аліментних претензій до батька, тим більше

шансів на встановлення між ним та дитиною партнерських

відносин. Для дитини мати можливість саму себе утримувати —

При визначенні розміру аліментів має враховуватися та-

кож стан здоров’я дитини: чим гірше здоров’я дитини, тим

більше коштів вона потребує.

3. На розмір аліментів на дитину має впливати стан здоро-

в’я та загальний матеріальний стан того з батьків, з якого во-

ни будуть стягуватися, свідченням чого є величина витрат на

утримання себе, членів своєї сім’ї.

4. Суду слід враховувати наявність у платника аліментів

інших дітей, непрацездатних членів сім’ї, родичів, яких він

зобов’язаний утримувати відповідно до Сімейного кодексу

5. Тривалий час Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. не міс-

тив мінімального розміру аліментів на одну дитину. І лише

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу

про шлюб та сім’ю Української РСР» від 23 червня 1992 р.

він був встановлений у розмірі 1/2 неоподатковуваного міні-

муму доходів громадян на кожну дитину. З осіб, які працю-

ють за контрактом в іноземних державах, мінімальний роз-

мір аліментів мав становити не менше 25 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян на кожну дитину.

Відповідно до частини другої статті 182 СК, мінімальний

розмір аліментів підвищено з половини до повної суми неопо-

датковуваного мінімуму доходів громадян.

Стаття 182 СК не виділяє окремо тих, хто працює за конт-

рактом за кордоном. І це — не випадково. Змінилася ситуа-

ція, змінилася правова підстава праці громадян України за

кордоном. З цих та інших міркувань до батьків, які працю-

ють (перебувають) за кордоном, мають застосовуватися ті ж

норми, що і до батьків, які живуть і працюють в Україні.

6. Максимального розміру аліментів закон не встановлює,

оскільки у кожному випадку він визначатиметься судом з

урахуванням потреб дитини і можливостей її матері, батька.

Ч 2 ст 182

1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

2. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

1. Враховуючи ту обставину, що у разі спору щодо утримання дитини розмір аліментів у всіх випадках встановлюється судом, коментована стаття у ч. 1 надає невичерпний перелік обставин, що беруться судом до уваги при визначенні розміру аліментів на дитину.

При визначенні розміру аліментів, що стягуються з батьків на користь дитини, суд має враховувати стан здоров’я та матеріальне становище дитини. Зокрема, чим гірше стан здоров’я дитини, тим більше коштів на утримання вона потребує. Так, якщо дитина є інвалідом, страждає на тяжке захворювання або їй заподіяно каліцтво, суд повинен вважати такі обставини підставою для збільшення розміру аліментів.

Суд зобов’язаний також враховувати матеріальне становище дитини. Тобто, чим краще дитина матеріально забезпечена за рахунок, наприклад, заробітку, дивідендів, інших доходів, тим меншу суму аліментів вона може отримати від батьків. Суд, таким чином, враховує ту обставину, що дитина працює та має достатній заробіток. У даному випадку слід враховувати положення Закону України «Про охорону дитинства» (ст. 21), якими передбачено, що трудове повноліття настає з 16 років. Водночас, за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які не досягли 15-річного віку, за умови, що це не завдає шкоди їх здоров’ю та навчанню. За таких обставин суд може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що має сплачувати той з батьків, який є їх платником аліментів.

При розгляді справи про стягнення аліментів при визначенні їх розміру, суд повинен враховувати також стан здоров’я та загальний матеріальний стан того з батьків дитини, з якого вони будуть стягуватися. Так, якщо суд встановить, що той з батьків, з кого стягуються аліменти, є інвалідом I, II чи III групи, він повинен цю обставину врахувати як підставу для зменшення їх розміру. І навпаки, якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім’ї.

Коментована стаття встановлює, що суд повинен враховувати наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, яких він відповідно до вимог СК зобов’язаний утримувати (глави 9, 15, 16 СК). Зазначені особи можуть бути матеріально менш забезпеченими, ніж дитина, на утримання якої стягуються аліменти. За таких обставин суд може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.

Суду слід враховувати і інші обставини, що мають істотне значення при визначенні розміру аліментів. Такими іншими обставинами можуть бути випадки, коли дитина, на утримання якої стягуються аліменти, одержала у порядку спадкування чи за договором давання майно, що дає їй достатні кошти на утримання самої себе. Тому за таких обставин суд може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.

Усе вище зазначене повною мірою стосується і тих випадків, коли розмір аліментів суд визначає у твердій грошовій сумі (див. ст. 184 СК).

Водночас при визначенні частки заробітку (доходу) платника аліментів суд повинен враховувати вимоги Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 70), яким передбачено, що загальний обсяг усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50 % заробітної плати, яка має виплачуватися працівнику, у тому числі при відрахуваннях за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування від заробітної плати осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, і на стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань від заробітної плати не може перевищувати 70 %. Вказані положення застосовуються також при зверненні стягнення на належні платнику аліментів стипендію та інші доходи, зазначені у ст. 69 даного Закону. Звернення стягнення на пенсію здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

2. Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).

Коментована норма передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів — матері або батька дитини.

Слід враховувати також і рекомендації Верховного суду України, який у постанові Пленуму від 15 травня 2006 р. N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» підкреслює, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати в цілому 70 відсотків заробітної плати цієї особи (абзац 4 п. 17).

Порядок стягнення аліментів на утримання дитини визначено у ст. 74 Закону «Про виконавче провадження», а також у статтях 194 — 197, 274 СК.

Коментар до статті 182.Порушення недоторканності приватного життя.

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без й згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.

3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) 1 поширюються за ЇЇ бажанням відповідно до передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, . яка включає в себе зв’язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов’язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров’я, інтимне життя (зокрема на-

явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця — відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім’ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.

Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим способом.

4. З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації;

3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.

Під зберіганням такої інформації розуміється ЇЇ збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).

Використання конфіденційної інформації про особу — це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом; за допомогою комп’ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

Публічний виступ — це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за Допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).

Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням встановленого законом порядку. Поширення

її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом;

1) в процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході опєративно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) для перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із здійсненням військового обліку військовозобов’язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. 182, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386).

Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову кримінально-правову оцінку за відповідними статтями КК.

5. Суб’єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних

осіб, утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації з. ст. ст. 182 і 364 або 365.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст. 367 (425).

Конституція України (ст.ст. 32, 34).

КПК (ст. ст. 20, 27, 64, 65, 68, 185, 217-22).

Закон України ‘Про оперативно-розшукову діяльність» від 38 лютого 1992р. (ст. ст. 8, 9).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. ст. 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 31. 37).

Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. (ст. 5).

Рішеная КС у справі громадянина К.Г. Устимєнка № 5-зп від ЗО жовтня 1897 р-

Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій (п. 3).

Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів

Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визна­ченні розміру аліментів

За загальним правилом батьки зобов’язані утримувати дити­ну до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли вико­нання цього обов’язку може призвести до неповного задово­лення їх матеріальних і духовних потреб. Ч. 2 коментованої статті встановлює правило, згідно з яким розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за не­оподатковуваний мінімум доходів громадян.

Водночас при визначенні розміру аліментів, що стягуються з батьків дитини, суд має враховувати стан здоров’я і матеріаль­не становище останньої. Так, якщо дитина є інвалідом, страж­дає на тяжке захворювання або їй заподіяне каліцтво, суд зо­бов’язаний вважати ці обставини підставою для збільшення розміру аліментів.

Крім того, суд має враховувати матеріальне становище ди­тини, зокрема ту обставину, що вона працює і має достатній заробіток. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону дитинства» трудове повноліття настає з 16 років. Проте за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 ро­ків, якщо це не завдає шкоди їх здоров’ю та навчанню. У та­кому разі суд може зменшити частку заробітку (доходу), що підлягає стягненню як аліменти з того з батьків, хто є їх плат­ником.

Суд повинен враховувати також стан здоров’я і матер

іальне становище того з батьків, хто є платником аліментів

Так, зокрема, якщо суд встановить, що той з батьків, з кого стягуються аліменти, є інвалідом І, II чи III групи, він повинен враховувати цю обставину як підставу для зменшення їх розмі­ру. І навпаки, якщо суд встановить, що матеріальне становище того з батьків, з кого стягуються аліменти, дозволяє йому утри­мувати дитину, він може збільшити частку заробітку (доходу), яка підлягає стягненню як аліменти з їх платника.

Закон виходить також з того, що суд має враховувати наяв­ність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чолові­ка, дружини, батьків, дочки, сина, яких згідно з нормами, зак­ріпленими у главах 9, 15 і 16 СК, він зобов’язаний утримувати. Це пояснюється тим, що зазначені особи, яких зобов’язаний ут­римувати платник аліментів, можуть бути менш забезпеченими матеріально, ніж дитина, на утримання якої стягуються алімен­ти. Тому суд може зменшити частку заробітку (доходу), яка під­лягає стягненню як аліменти з того з батьків, хто є їх платником. Суд має враховувати й інші обставини, які мають істотне значення, зокрема те, що дитина, на утримання якої стягують­ся аліменти, не працює, але одержала майно у порядку спадку­вання чи за договором дарування, що дає їй достатні кошти, щоб утримувати саму себе. У такому разі суд може зменшити частку заробітку (доходу), яка підлягає стягненню як аліменти . з того з батьків, хто їх сплачує.

Усе викладене рівною мірою стосується й тих випадків, ко­ли суд визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (див. коментар до ст. 184).

Отже, у кожному конкретному випадку суд визначає розмір аліментів з урахуванням обставин, передбачених ч. 1 коменто­ваної статті.

Водночас при визначенні частки заробітку (доходу) того з батьків, з кого присуджене стягнення аліментів, суд має врахо­вувати положення ст. 70 Закону України «Про виконавче про­вадження» про те, що загальний обсяг усіх відрахувань при кож­ній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заро­бітку, який має виплачуватися працівнику, в тому числі при від­рахуваннях за кількома виконавчими документами. Це обме­ження не поширюється на відрахування від заробітної плати осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, і на стяг­нення аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань від заробітної плати не може перевищувати 70%.

Зазначені положення застосовуються також при зверненні стягнення на належні боржнику пенсію, стипендію та інші до­ходи, зазначені у ст. 69 Закону України «Про виконавче про­вадження».

Сімейне законодавство, як вже зазначалося, встановлює мі­німальний розмір аліментів на одну дитину (ч. 2 статті, що ко­ментується), але не визначає їх максимального розміру.

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.